Чому нам потрібна “дебільна музика”?

 It’s too bad, that stupidity isn’t painful.

                                             (A.-Sz. LaVey)

 

«Ви дійсно туди збираєтесь?», – звучали насмішкуваті питання від деяких осіб із скептичними мінами. Так, дійсно зібрались. А все тому, що те явище, яке ми зараз по-простому іменуємо «дебільною музикою» має тисячолітню історію, а відтак – колосальну культурну цінність і вплив на слухача.

Не вірите?

Ми звикли сприймати елементи комічного в межах різних форм мистецтва та ЗМІ – література, кіно, стендап-шоу, інтернет-меми ітд. Та найбільш давній і певний інструмент гумору – музика.

У сиву давнину, коли мистецтво ще не строго диференціювалось на відомі нам сьогодні види й існувало у синтетичному вигляді, водились співці-лицедії, які розважали музикою, жартами та цирковими трюками. Мандрівні музиканти-комедіанти збирали цілі натовпи людей всюди, де тільки не зупинялися, які із захопленням слухали дотепні жарти та гру на дудках, гуслях, бубоні. Називались такі артисти скоморохами.

На свадьбе скоморох, 
Был прытким как горох.
Он бегал по столам,
Кидался пудингом в гостей.
Такую чушь он нес,
Что ржали все до слез,
Смеялся даже старый пес. 

                                    (КиШ «Проказник Скоморох»)

Через прославляння земних радощів та заперечення всіх можливих аскез, скоморохи не полюбились православній церкві, яка називала їх «бісовими ігрищами» (забігаючи наперед – хто пригадує, як в червні цьогоріч надійшло доручення освятити зал в Івано-Франківську?).

Мелодія і/або ритм разом з гумором – ось що гарантує викид гормону радості в два струмені. Ось чому нас уже протягом щонайменше тисячоліття незмінно тягне слухати таких блазнів.  Так, вони присутні серед нас і невпинно творять. «Як же воно чіпляє своєю дебільністю», «От не піднімається рука взяти і виключити» – все це про героїв сьогоднішнього вечора, коли їх пісні звучать з телефону десь на кухні, а саме: Курган feat. AgregatХамерман Знищує ВірусиТатухі ВмикачаВсіх їх поєднує наступна характеристика – смішно, бо життєво («жизааа»).

Це був короткий екскурс в історію як пояснення для мами. Далі цензурна лексика і будь-який натяк на здоровий глузд закінчуються, тому думаємо зайвий раз чи готові йти до кінця. Якщо готові – пристібаємо ремені безпеки і вйо у відчайдушний і настільки ж райдужний світ неадеквату.

На літніх фестивалях, принаймні перші два виконавці з‘являлися виключно на нічних сценах. Очевидно, організатори вирішили не ризикувати непідготованими психіками, залишаючи даних персонажів, як вишеньку на торті, тільки для найвитриваліших фестивальщиків.

«Сказати, що ця музика дебільна – все одно, що сказати, що Порошенко – пиздун. Але це – тільки якщо поверхнево оцінювати.», – фраза, почута перед концертом.

Фест Репаблік взимку – страшне місце. Принаймні, по дорозі від гардеробної до залу можна відморозити собі все, що тримає на цій землі. Але холодний тунель смерті – річ неминуча.

 

Нарешті теплий зал. Людей буквально пару десятків. Всі кучкуються маленькими групками, перемовляються, сміються – все так спокійно і культурно, ніби зараз зі сцени ламповий джаз зазвучить. Картина змінюється враз, коли на сцену виходить організатор дійства. Вітає всіх, хто прийшли, хоча дизайн його футболки (надпис «Hi Haters» на фоні зображення «фак ю») міг ми спокійно зійти замість привітання. Відразу починається відсіювання тих, хто, можливо помилково потрапив на захід: «Всі моралфаги, які переживають за свій моральний стан, якого хєра ви тут робите?», – питає М’яч.

З певних причин, які не піддаються логічному поясненню, мені здавалось, що гурт «Татухі» виступатиме останнім. Дорога на фест у них, між іншим виявилась непростою – зимовими дорогами у бусі з Рівного. Гітаристу же  Ot Vinta дісталась непроста роль водія тих, хто невпинно кепкує із сексуальної орієнтації (плітки-інтриги) учасників його гурту.

Врешті-решт Татухі на сцені. Не просто без зайвого пафосу, навпаки – дядя Льошанавіть не знає, що це таке.  Радо вітають всіх присутніх, складаючи пальці в трикутники. Всевидяче Око? Символ ієрархічності світу? Свята Трійця? Зал за дефолтом повторює, і, ледве це все стало нагадувати секту, значення жесту розкрилось радісним вигуком Казанцева: «Пісічка!». Сам же він – без обіцяної каски на голові (попередньо в соцмережах засвічувалось опитування стосовно головного убору на виступ) і в якості вступу відкриває таємницю лайн-апу: «М’яч поставив нас першими, щоб ми не набухалися». Декілька десятків глядачів під сценою все очікують, що сотворить Піськомесія далі.

IMG_4119

Ввідною виявилась пісня про, можна сказати, шкільну мрію, яка збулась, втративши, однак, свою актуальність: «В гаражі у батька в Ровно я знайшов домашнє порно (…) 2016-й рік, де знайти відік?». Втім, під час перегляду виступу все не полишає відчуття, що «щось не так». В чому справа, якщо не розгадаю загадку – як з цим жити далі? І тут на тобі – композиція нетипова. Барабанщик гамлесить по тарілках, попиваючи крафтове пиво в самому центрі сцени. «Татухі – єдиний гурт, який садить ударника так, щоб він не дивився в жопи одногрупникам», – так опише це потім М’яч.

IMG_3378

Панкову сатиру продовжує пісня “Хіпстерня” , а в сценічну композицію вклинюється навіть щось красиве – дівчата в костюмах чірлідерш. «Треба вїбать», – заявляє опісля вже добряче спітнілий Льоха, беручи пляшку пива, – «Перша група, а ви вже такі активні. Добре, що не підараси».

IMG_3375

І тут раптом тема мирної пісічки змінюється, набуваючи різко агресивного забарвлення: «Я хочу, щоб тим підарам, які роблять з Україною таку хуйню ми показали не пісічку, а нормальний фак». Непомітно і ненав’язливо бажаючих «послати нахуй» політиків під відповідну пісню стає вже повний зал. «Їбать, поки грали пісню, пиво спінилось. Це все ваша дебільна енергетика». Уже ледве дихаючи, Льоха бере склянку з чимось (з чим же?), відпиває, і окидаючи поглядом зал наостанок максимально активізує магніт своєї чарівності: «Я знаю, як це важко – без бухала підійти до сцени і відриватися». Очевидно, що алкоголізм, в тому числі жіночий – не рідкість в панк-середовищі, тому пісня  “Моя баба – алкоголік” стала справжнім подарунком для чоловічої половини залу. «Хороша пісня, життєва», – коментує якийсь хлопець з невеселим поглядом.

«Вони вже ідуть! Таку херню на голови наділи!», – чується після невеликої паузи. І коли на сцену піднімаються два інопланетянина у футбольній формі, стає ясно – все іде за планом. На головах – половинки футбольних м’ячів, які заміняють шапки, і з яких «ростуть» кольорові надувні кульки. «Чого ви не голі, бля?», – роздається із залу жіночий крик.

Нескладно здогадатися, хто саме зібрався виступати – дует ХЗВ, що самоідентифікується як «найадекватніша група України», любителі оголяти правду життя, не менше, ніж себе на сцені. Епатажні Вова і Альберт дякують М’ячу за те, що він при «всьому оточуючому піздєці зберігає здоровий глузд». Розпочинаються характерні шаманські танці Вови під синтезатор Альберта, що, вдихаючи запахи волосся оточуючих, які вже напакувались в передсценну фанзону, стає все важче фотографувати. І, оскільки пісня з розряду «всі знають текст» були передбачені на цілий вечір, без підспівування залу не обходиться ніяк. Зокрема, синхронне “Бляяядь” звучить особливо радісно. Ще більш концентрованою стає ейфорія, коли Вова знімає футболку, демоструючи навіть непогану фізичну форму.

Під збуджені писки із залу, скоріш за все очікується продовження стриптизу. «Як казав Тарас Шевченко…», – розпочинає Вова, кидаючи на мить всіх під холодний душ когнітивного дисонансу, – «…два дебіли – це сила, а більше – це електорат». «Хамерманів – у президенти!», звучить із залу. «Найдивніший мітинг, на якому мені довелось побувати», – думаю я. «Ми підготувати передвиборчу кампанію і зараз Альберт розкаже вам про нашого кандидата». Логічно, що всі очікують пісню, в якій згадується Кличко. Але Альберт, взявши мікрофон і, як завжди включивши не то зірваний не то кастрований голос заводить на своїй шарманці “Фрейда” . Після першого ж приспіву публіка кричить, як різана. Радості більше, ніж у дитсадківців в день святого Миколая – Альберт зняв штани.

Спочатку демонструє залу оголені сідниці, потім –легендарну шкарпетку. Втім, це був тільки коротенький тізер, оскільки вистут, як виявилось, планувався «одягненим»: «Люди привикають і вже нецікаво. Тому ми виступатимемо в трусах», – пояснює Вова. Чим не ідеальний образ для громадського активіста? В міру провокативно і, в той же час в міру стримано. Тим часом наша акція адекватності доходить до такого ступеня, що її винуватці виявляють бажання продати Порошенкові пісню “Я – жива істота”  в якості передвиборчого гімну. Вова ставить стійку з мікрофоном на бочку «Caution», присідає і стає схожим на вовка, який виє на місяць. «Ото за часів Кучми була нормальна єбля, правда? А тепер уже навіть Вакарчук не здатний змінити ситуацію», – такими словами оформилось перенаправлення політичного лібідо в чисто фізіологічне русло. Бо яка пісня гурту життєвіша за «Пишу стихи, а хуле толку» ? «Е, е, ебаться!», – кричить зал, ніби після тривалого целібату.

Насамкінець питання, що такого роблять ХЗВ, щоб створювати такі сценічні образи нарешті перестало бути питанням. «Коли я працював вчителем в школі…», – починає Вова – і в залі нічого, окрім мертвої тиші відвертого ступору, – «…я приходив і питав «Ви шо, дебіли?» А вони і справді були дебілами. Хоча з деякий із них вийшли дуже навіть хороші люди. Наприклад, наш художник по костюмах».

Перерви між виступами гуртів були, між іншим, досить короткими. Тому вийти ненадовго із залу означало імовірність пропустити початок виступу. Так і сталося. Повертаюся в зал – а там уже зовсім нова обстановка. Тільки і чути: «Підарас! Підарас!». Непросто швидко зорієнтуватися, що відбувається, хоча на даному фестивалі готовим варто бути до всього.

IMG_4150

А відбувається ось що. Село. В кращому випадку – районний центр. Приміщення місцевого клубу. Школярі влаштували дискотеку, на якій місцеві дарування вирішили зачитати дебютну репчину. Гурт Курган feat Agregat ідеально змоделював подібний антураж. От тільки макбук у діджея і відсутність візерунчатого килима на задньому плані трохи псували картину. «Що ж», – думаю, – «Зате фотографами простіше буде робити знимки без такого фону». До сцени нереально уже пробитись, але я, набравши обтічної форми, прослизаю між спресованими між собою адептами ґетто-культури. Нарешті можна розгледіти музикантів. Жека як Жека, а от Раміль і Аміль  – однакові (і тут вже не подіє твердження, що «навіть у близнюків є відмінності» – зі сцени вони виглядають абсолютно ідентично). Тому, враховуючи даний казус, пропоную називати їх умовно (після все ж вдалося вияснити ху із ху банальним питанням «Хто ти з двох?». Але я за те, щоб залишити інтригу).

IMG_4157

«Сельская драка, биты, кастеты, в руках арматура, в зубах сигареты!», – скандує публіка як натовп знавіснілих гопніків із найнеблагополучнішого району міста. Агресія і романтика і зародковому стані змішались в одну масу, малюючи суперечливу і сумбурну картину світогляду восьмикласника. «Шо може буть хуже розбитого серця?», – відчайдушно вигукує умовний Раміль і тут же дозволяє чи навіть спонукає «лапати баб за жопи». Ніби пісня “Крик души” звучить в недостатній мірі як відсилка до «силянського» походження наших реперів, Раміль посеред пісні «садить» всіх на кортани, бо «хто не сяде, той підарка».

Нарешті настав момент, коли довелося помітити на звук, навіть якщо до того він не був предметом посиленої уваги. І не просто помітити – під пісню “Прикольні одєжди” звуковий супровід став таким брудним і низькочастотним, що, враховуючи моє розміщення під сценою, тіло почало так вібрувати, що, здавалось, оббльовування фотозони неминуче. Не маючи, що кинути публіці (адже для того потрібен барабанщик з паличками), Раміль, недовго думаючи, кидає півлітрову пляшку води, попередивши : «Ви тільки не сядьте на неї». Нарешті мікрофон дістається скромному і небагатослівному умовному Амілю, який, будучи в гавайській сорочці і з важким ланцюгом на шиї нагадує персонажа з GTA, тільки от шльопки, взуті на шкарпетки повертають його образ в наші реалії. «Ми сьогодні тут багато хуйні понарозказували. Вас тут так дохуя, прямо, як на Казантіпі».

«Ну чо ти стісняєшся, ей!», – вигукують з натовпу, натякаючи на “Мою енегрію”. Але пісня явно була залишена на завершення. Було виконано ще декілька таких близьких слухачу пісень, зокрема пісня, під яку учасники гурту дозволили «послати їх нахуй».  “Уходиш – ну і пиздуй” – кращим за цю пісню після розставання не може бути ніщо. «Жека, лучше подрочиш», – доносилось зі сцени так багато разів поспіль і так душероздираюче, що, мабуть кожен Євген в залі пустив скупу сльозу. Врешті-решт довгождана «Енергія» була виконана після заявки Раміля, яка могли б бути оцінена всіма неприхильниками закладу: «Давайте роз’їбем нахуй той Фест Репаблік».

Хотілося б поставити пиво всім, хто дочитав до цього місця, проковтнувши тонну буков і переваривши весь невдалий гумор. Але ще, на завершення, хотілося б, підводячи лінію під всім цим, згадати як М’яч, будучи палким прихильником гурту ХЗВ, зробив якось пост в соцмережах із їх цьогорічного виступу зі словами «Не всі зрозуміють, та не на всіх і розраховано». На кого ж тоді розраховано? Справа в тому, що вміння «матеріалізувати» свій дебілізм, виливаючи у творчіть, вміння розглянути його як форму комічного, вчасно і доречно вимкнувши сейозність, вміння відчути і описати конкретну тенденцію, яка тою чи іншою композицією вищезгаданих гуртів – ознака гнучкого і якісного мислення. Прийняти свій дебілізм – означає не бути дебілом. «Гений – парадоксов друг» (с) .

Текст: Christina Oni

Фото: Руслан Булгаков

Advertisements

Delfinia випустили сингл за участю Олафа Торсена

Український melodic power metal проект Delfinia представив трек “The World Of Dream”, до запису якого долучився відомий італійський гітарист Олаф Торсен (Labyrinth, Vision Divine). Композиція стала другим синглом з майбутнього альбому ‘Deep Elevation’, вихід якого запланований на другу половину січня 2019 року.

Продовжувати читання Delfinia випустили сингл за участю Олафа Торсена

Mirratal презентували сингл про інформаційну війну

Сьогодні київський symphonic metal колектив Mirratal випустив у світ сингл “Abyss of Lunacy”. Ця робота відкриває перший повноформатний альбом ‘Castaway’, який вийде у січні 2019 року.

Продовжувати читання Mirratal презентували сингл про інформаційну війну

Гуцульський колорит як “плюсик” до Карни

Коли музикант вносить в свою творчість елементи етнокультури, це завжди увінчується різним ступенем успіху. Говорячи про гурт Карна , можна спостерігати те явище, коли уже іменитий виконавець надає своїй творчості нового дихання, організовуючи додаткову нішу для її розвитку і додаткові шляхи інтеграції в кола меломанів.

Продовжувати читання Гуцульський колорит як “плюсик” до Карни

25 листопада – виступ AGHIAZMA в Києві

Як, за вашими уявленнями, повинен виглядати гурт, здатний одночасно полюбитися і альтернативній аудиторії, і пройти у відбірковий етап конкурсу Євробачення?

Гурт AGHIAZMA – це розрив шаблону, агресивна боротьба з комерціалізованим псевдомистецтвом, яскраві сценічні образи на межі хоррору та індастріалу і, звичайно ж, неповторна музична складова під самоназвою «selfish rock».

Якщо вам досі не пощастило побачити живий виступ сміливих епатажних киян, запрошуємо вас 25-го листопада в клуб Atlas на концерт з нагоди презентації їх нового альбому  “PLUS ILTRA”.
Квитки в наявності.

Найдебільніша музична подія року

Фестиваль дебільної музики за підтримки М’яча  – це однозначно музика ваших сердець, адже 30-го листопада у Fest Republic аж три виконавці заспівають вам про все наболіле і злободенне.

Продовжувати читання Найдебільніша музична подія року

Stoned Jesus презентуют новый альбом во Львове

В ближайший четверг, 12 октября во львовском клубе FESTrepublic состоится презентация четвёртого альбома “Piligrims” от группы Stoned Jesus. Альбом вышел 7 сентября под лейблом Napalm Records.

Продовжувати читання Stoned Jesus презентуют новый альбом во Львове

Your Portal to World of Rock!

%d блогерам подобається це: